Діана Дуцик, головний редактор журналу «Главред», викладач Могилянської школи журналістики, є одним з найкращих знавців того, як організовані різні журналістські конкурси – як у світі, так і в Україні. В цьому інтерв’ю вона ділиться своїми міркуваннями про те, в чому полягають головні цінності Конкурсу професійної журналістики «Честь Професії». Та проводить паралелі між професійним українським конкурсом та найкращими світовими прикладами – до яких, вочевидь, «Честь Професії» буде намагатись наблизитись за важливістю та впливовістю в Україні.

Власне, тому й виникла ідея запровадити такий конкурс, який користувався б високою довірою у професійному журналістському середовищі. Це дуже потрібна річ. Це стимул для розвитку професії як такої. А нам цього зараз дуже не вистачає. Особливо для молодих журналістів, для яких дуже важливим є визнання колег по цеху.

У першу чергу – це авторитетне журі, яке обирається за прозорими правилами. Звичайно, обрати таке журі – надскладне завдання у наших реаліях (коли критицизм та шалена конкуренція в середині цеху зашкалюють). Але, я думаю, організатори з цим справляться.

Потрібно піднімати престиж професії, бо розчарування журналістикою величезне. Чимало знайомих, справді фахових журналістів йдуть з професії у силу того, що не можуть себе реалізувати. Адже медіа бульваризуються, стають усе більше безликими, натомість на сцену виходять блазні. Безперечно, ніхто не ставив собі за мету перевернути світ медіа. Але цей конкурс, принаймні, мав би бути таким собі сигналом для журналістів – ваш розум, досвід та знання ще потрібні суспільству!

Коли ми у робочій групі напрацьовували ідеологію конкурсу, обговорювалися різні престижні у світі журналістські нагороди, у першу чергу Пулітцер. І велика дискусія точилася довкола самих номінацій та назви конкурсу. Але усі члени робочої групи були єдині у тому, що в основі має бути якість журналістського матеріалу, його глибина, резонансність, а не сенсаційність (сподіваюся, різниця зрозуміла). Особисто я дуже рада, що є така номінація як «За кращий матеріал з громадянською позицією». Це дуже важливо у час, коли медіа стають усе цинічнішими та безпринципнішими.

Безперечно, такій великій країні як Україна не вистачає свого Пулітцера. Але я б поки що не порівнювала. Перші порівняння можна буде робити, коли будуть перші переможці.

Суб’єктивізм присутній і в інших конкурсах, навіть міжнародного рівня. Візьміть того ж Нобеля. Хіба усі погоджуються з рішенням Нобелівського комітету? Он скільки було критики щодо присудження Премії миру Бараку Обамі. Насправді, як я уже говорила, все залежатиме від складу журі, від того, наскільки його позиція буде авторитетною для журналістської спільноти.

Звичайно, адже ми говоримо не про форму подачі матеріалу, а про якість та глибину розкриття теми!

Найбільший ризик – це існуючі стереотипи щодо професійних конкурсів загалом, які породжують скептичне ставлення до них. Але це здоланна проблема. Пропагування ідей конкурсу з боку робочої групи та журі, а також грамотна промо-акція, думаю, допоможе хоча б частково мінімізувати ці ризики.

Розуміння того, що твоя робота буде належно оцінена колегами по цеху.

Нічого.