журналіст, військовий кореспондент

Журналістика - це найкраща професія, яку тільки можна знайти і обрати.

Журналістські розслідування, це, в принципі, основа журналістики. Найвищий пілотаж і найважче завдання. Журналістика – це спосіб вивчення конфліктів. Така публічна конфліктологія.

Журналістика змінює суспільство, але не так швидко, як би нам цього хотілося. Це ж не тумблер. Ти перемкнув після розслідування журналістського, або після резонансної програми, і все в суспільстві змінилось. Суспільство міняється від усвідомлення того, що є певні правила.  Є певні правила, які не можна порушувати. Журналістські розслідування допомагають показати – де і в чому ці суспільні правила, цей суспільний договір є порушеним.

В мене особисто немає занадто великих амбіцій змінити суспільство самому. Це відбувається від колективної роботи журналістів. І від роботи окремого журналіста над своїм проектом. Я просто бачу, що після певних репортажів ситуація, - якась конкретна ситуація, про яку ти розповідав, - вона змінювалась на краще. Не завжди. Можливо не так швидко, як би авторові хотілося. Але щось змінювалось.

Деякі критики журналістики кажуть, що журналіст – це професійний дилетант.  Він знає про все, але потроху. Я просто вважаю, що журналістика дає людині можливість спілкуватися з іншими людьми максимально активно. Знаходити цікавих героїв. Міняти суспільство. Впливати на суспільство. Журналістика, як modus vivendi, вражає! Ти завжди в середині історії, яка постійно міняється. Яка створюється на твоїх очах. Це фантастичне, неймовірне відчуття. Саме тому, як на мене, активні люди обирають журналістику! Це найкраща професія, яку тільки можна знайти і обрати.

В мене жодного разу не було почуття, що я дарма зробив матеріал. У  репортера, у журналіста, який працює «в полі», такого  взагалі не буває. Ти зробив матеріал. Випустив його в ефір, пішов далі. Кожен наступний тиждень для мене це початок нового етапу. Я зробив матеріал. Видав його в ефір. Все! Знову починаєш зі старту! І знову йдеш вперед, до наступного матеріалу.

Такого кризового стану, щоб я хотів покинути професію, не було.  До Революції Гідності, власне, як і зараз, я працював як військовий журналіст. Репортер «гарячих точок». І от як раз напередодні Революції я збагнув, що, мабуть, треба міняти амплуа. Тому що в світі стало, як мені здавалося, дещо спокійніше. Але потім стався Майдан, розпочалася війна. Я зрозумів, що рано  міняти профіль, і треба знову їхати туди, де гаряче. Тим більше, що «гарячі точки» тепер геть поруч.

Я об’їздив  багато гарячих точок зі своїм оператором. І коли  ми знімали на Майдані,  коли почалися розстріли людей, я йому кажу: «Друже, в Україні буде війна». І він мені каже: «Да, я відчуваю, що буде війна». Це був січень, на Грушевського.

Дуже важко працювати з людьми на війні, коли вони стають твоїми друзями і героями твого репортажу. І коли з ними щось трапляється, коли їх немає… Це важно насправді… Коли дізнаєшся про це через певний час, це болісно. Але найважче, коли робиш свій репортаж і контактуєш з їхніми сім‘ями, змушуючи їх знов і знов переживати свій біль перед скляним оком телекамери.

Сенс займатися журналістикою є скрізь. Навіть в такій країні як наша. І саме в такій країні, як наша. Тому що, наприклад, судову систему однією статтею, або одним розслідуванням, не змінити. Але крапля точить каміння. А з краплі починається потічок, який зворушить це непохитне каміння зі свого місця. Над цим треба працювати.

Я би потішився, як би завершилося розслідування справи Майдану. Якби всі прізвища тих, хто керував вбивством людей на Майдані, якби всі вони були названі. І якби ці люди в ідеалі отримали покарання, або, принаймні, реально люстровані, усунені від влади. Позбавлені можливості впливати на суспільство.  Це для мене було б головне. Це поставило б певну крапку в історії країни. Тому що є відчуття такої, знаєте, незавершеності. Якоїсь такої брехні, недомовленості. І, відповідно з цим, незавершеності революції, що не дає суспільству розвиватися далі. За незавершеною революцією йде контрреволюція, а за нею війна. Вона прийшла, її треба зупинити.

Жоден  робот не замінить журналіста. В журналістиці завжди потрібна людина. Робот може замінити людину на конвеєрі, але журналістика це не масове виробництво. Репортаж це унікальний продукт. Тож – навряд чи. Тому що для того, щоб зробити будь-який репортаж, маленький-великий, потрібна душа! Потрібно включатися в історію конкретних людей. А це може тільки людина.

Мене в житті рухає любов до моєї професії. Я відчуваю задоволення. Простіше кажучи, кайф від того, що я роблю!